Упродовж трьох десятиліть біологи не могли пояснити, чому одна й та сама сигнальна молекула здатна і викликати запалення, і водночас запобігати руйнуванню здорових клітин. Команда дослідників із Memorial Sloan Kettering Cancer Center (MSK) нарешті знайшла відповідь. Роботу опубліковано в журналі Nature 1.
Щоб розв’язати загадку, науковці обрали незвичну модель для експериментів — замість лабораторних мишей вони використали даніо-реріо (зебрових рибок). Справа в тому, що миші не мають рецептора, здатного розпізнавати молекулу 5-oxoETE, тоді як у рибок цей механізм збережений 2.
Що відомо про 5-oxoETE
Молекула 5-oxoETE (5-оксо-6,8,11,14-ейкозатетраєнова кислота) — це жирна сигнальна сполука, яка діє як хімічна тривога у відповідь на загрозу. Вона приваблює нейтрофіли — білі кров’яні клітини, що знешкоджують бактерії. Однак ці клітини вивільняють токсичні речовини, які можуть пошкодити здорову тканину. «Вони заливають місце токсинами, щоб убити бактерії, але це може завдати шкоди здорових клітинам, якщо процес вийде з-під контролю», — пояснює клітинний біолог MSK Філіп Нітхаммер 3.
У 1992 році дослідники з Університету Макгілла виявили фермент, який синтезує та розщеплює 5-oxoETE. Але вони не змогли ідентифікувати ген, що кодує цей фермент. Без цього неможливо було маніпулювати системою в лабораторії та вивчати її роль у хворобах. Протягом 30 років фермент мав лише описову назву.
Прорив: ідентифікація гена DHRS7
Поштовхом стала робота постдокторантки Янань Ма (Yanan Ma), яка разом із колишнім колегою Кінг Лам Хуі (King Lam Hui) систематично вимикала гени-кандидати в культурах клітин людини, доки не знайшла той, що зупиняє активність ферменту. Ним виявився ген DHRS7 4. «Миші та щури — основна модель біомедичних досліджень, але в них відсутній рецептор до 5-oxoETE. Тому вибрати правильну альтернативну модель було критично важливо», — каже Ма 5.
Несподіваний результат
Паралельно інший постдокторант MSK Міклош Лендьєл (Miklos Lengyel) досліджував коліт у зебрових рибок. Коли він видалив ген рецептора 5-oxoETE (hcar1-4), очікувалося, що запалення зменшиться — адже сигнал не надходитиме. Натомість рибки розвивали запалення кишечника навіть без інфекції. «Це не мало жодного сенсу. Мені довелося доводити це кількома методами, перш ніж решта лабораторії переконалася», — зізнається Лендьєл.
Потім дослідники вимкнули сам ген DHRS7, що припинило продукцію 5-oxoETE. І знову запалення посилилося. Це вказувало на те, що сигнальний шлях виконує не тільки функцію «тривоги», а й захищає клітини від хімічного стресу, який спричиняють власні імунні клітини під час боротьби з патогенами.
Як працює «щит»
Подальші експерименти показали: 5-oxoETE активує групу ферментів NUDIX-гідролаз, які видаляють пошкоджені будівельні блоки ДНК. Це допомагає клітинам витримувати окиснювальний стрес. Без цього захисту клітини кишечника стають вразливими навіть до нормальної мікрофлори, що призводить до загибелі клітин і запалення без інфекції. «Як виявилося, цей сигнал — не просто будильник, це ще й щит», — підсумовує Нітхаммер.
Значення для медицини
Порушення роботи цього шляху спостерігаються при раку, запальних захворюваннях кишечника (ЗЗК) та астмі. Мутації в генах DHRS7 та OXER1 (людський аналог hcar1-4) виявлено в пухлинах шлунково-кишкового тракту та матки. Гірші прогнози при раку товстої кишки, підшлункової залози та нирок пов’язані з мутаціями, які порушують роботу OXER1. У хворих на ЗЗК нижчий рівень 5-oxoETE в тканині кишечника асоціюється з гіршим перебігом хвороби. У приматів блокування OXER1 призвело до зникнення слизопродукувальних клітин у дихальних шляхах.
Дослідники припускають, що активація цього сигнального шляху може підвищити стійкість кишечника до окиснювального стресу, спричиненого променевою або хіміотерапією. «Потрібні додаткові дослідження, але є можливість, що активація шляху збільшить стійкість кишківника до окиснювального стресу, що може допомогти протидіяти пошкодженню від променевої терапії або хіміотерапії», — зазначає Лендьєл.
Відкриття також показує, що спроби придушити запалення мають враховувати захисну роль деяких запальних сигналів. Наступним кроком стане з’ясування, чи можна безпечно впливати на цей шлях у людини.
Механічне пошкодження як пусковий чинник
Аспірант Заза Гелашвілі (Zaza Gelashvili) дослідив, що фізичне пошкодження тканин також активує цей самий ланцюг. Коли клітини зазнають механічного стресу, їхні мембрани вивільняють арахідонову кислоту — вихідний матеріал для синтезу 5-oxoETE. «Фізичний стрес відмикає сировину, окиснювальний стрес сприяє перетворенню, а DHRS7 підсилює сигнал», — пояснює Гелашвілі.
Таким чином, організм об’єднує інформацію про різні типи стресу — механічний і метаболічний — у єдину координовану захисну відповідь. Як підсумовує Нітхаммер: «Ми насправді вивчаємо шлях, який інтегрує два абсолютно різні типи стресу — механічний і метаболічний — і перетворює їх на єдину скоординовану захисну відповідь».
- https://www.nature.com/articles/s41586-026-11121-2 ↩
- https://www.mskcc.org/news/of-mice-and-zebrafish-how-msk-scientists-solved-decades-old-mystery-and-uncovered-new-insights-about-inflammation ↩
- https://www.sciencedaily.com/releases/2026/11/261101010554.htm ↩
- https://www.eurekalert.org/news-releases/1146918 ↩
- https://scitechdaily.com/scientists-solve-a-30-year-biological-mystery-and-the-discovery-could-change-how-we-treat-inflammation ↩



