Коли депресія траплялася в родині, багато хто замислювався, чи не передалася спадкова схильність. Змінити гени неможливо, але на спосіб життя впливати можна. Фізична активність давно відома як засіб підтримки психічного здоров’я, однак чи допомагає вона тим, хто має генетичну вразливість до депресії? Нещодавнє дослідження за участю понад 23 000 учасників спробувало відповісти на це запитання 1.
Як проводили дослідження
Науковці проаналізували дані дорослих людей, середній вік яких становив близько 56 років. Приблизно дві третини учасників були жінками. Генетичне тестування дозволило оцінити успадкований ризик депресії в кожної людини. Фізичну активність вимірювали за допомогою носимих пристроїв — трекерів, які фіксували щоденну кількість кроків і хвилини помірної та інтенсивної активності. Потім дослідники перевірили, чи мали учасники діагностовану депресію та наскільки вираженими були симптоми.
Результати: активність і симптоми
Генетика справді відігравала роль: люди з вищим генетичним ризиком частіше мали депресію. Водночас фізично активні учасники рідше отримували діагноз депресії. Однак дослідження не виявило доказів того, що фізична активність змінює силу зв’язку між генетичним ризиком і розвитком депресії. Іншими словами, рух не запобігав депресії в людей зі спадковою схильністю як такій.
Аналіз тяжкості симптомів показав іншу картину. Серед людей із високим генетичним ризиком ті, хто був більш фізично активним, мали менш виражені симптоми депресії. Цей зв’язок спостерігався за різними показниками активності та симптомів.
Що це означає на практиці
Сімейна історія депресії не означає, що людина обов’язково зіткнеться з нею. Психічне здоров’я залежить від багатьох чинників: біології, життєвого досвіду, сну, стресу та соціальної підтримки. Оскільки дослідники спостерігали наявні закономірності, а не проводили експеримент, вони не можуть стверджувати, що саме рух полегшив симптоми. Можливо, люди з легшими симптомами мали більше енергії для активності або на це впливали інші фактори.
Ментальне здоров'я та метаболізм: як вони пов'язані
Тим не менш, ці дані доповнюють розуміння того, як повсякденний рух пов’язаний із психічним благополуччям, зокрема в людей із генетичною вразливістю до депресії. Інші дослідження також підтверджують, що фізичні вправи можуть зменшувати депресивні симптоми. Наприклад, систематичний огляд і мережевий мета-аналіз, опублікований у BMJ, показав, що вправи знижують депресивні симптоми порівняно з активними контрольними групами, причому ефект зберігався до шести місяців 2. Водночас Кокранівський огляд зазначив, що докази щодо ефективності вправ порівняно з медикаментозним лікуванням мають низьку або дуже низьку визначеність 3.
Як обрати активність, яка підійде
Не обов’язково виконувати інтенсивні тренування. Дослідники враховували звичайну активність — кроки та помірний рух, а не спортивні досягнення. Ось кілька порад:
- Обирайте те, що подобається. Ходьба, танці, їзда на велосипеді — підійде будь-що, що приносить задоволення.
- Вбудовуйте рух у щоденні справи. Коротка прогулянка під час перерви або зустріч із другом на ходу — прості способи додати активності.
- Не замінюйте професійну допомогу. Фізична активність може доповнювати лікування депресії, але не повинна його замінювати. Кваліфікований фахівець із психічного здоров’я допоможе підібрати відповідну підтримку.
Гени не обирають, але вибір на користь регулярного руху може стати частиною комплексної турботи про психічне здоров’я. Навіть якщо спадкова схильність існує, активність здатна пом’якшити симптоми та покращити самопочуття.
- https://www.mindbodygreen.com/articles/23000-person-study-found-surprising-link-between-exercise-and-depression-risk ↩
- https://www.bmj.com/content/bmj/384/bmj-2023-075847.full.pdf ↩
- https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/41500513 ↩
