Чому одні люди здатні тижнями не відкривати упаковку цукерок, а інші думають про десерт ще до кінця основної страви? Часто це списують на недостатню силу волі. Однак результати нового дослідження підказують, що смакові вподобання можуть бути частково закладені в ДНК 1.
Фахівці не вперше звертають увагу на те, як навколишнє середовище, звички та виховання формують те, що опиняється на тарілці. Однак нові дані свідчать: спадковість теж відіграє роль, і ця роль може мати відчутні наслідки для маси тіла та метаболічного здоров’я. Утім, результати ще попередні, і їх не варто сприймати як остаточний вирок.
Що показало дослідження
Роботу представили на щорічній зустрічі Американського товариства з харчування. Вона спирається на дані UK Biobank — великої біомедичної бази з інформацією про генетику, раціон і здоров’я близько 500 000 дорослих.
Щоб оцінити смакові вподобання в такому масштабі, дослідники зіставили детальні опитувальники про споживання їжі з сенсорними базами даних, які класифікують продукти за ступенем солодкості, жирності та солоності. Це дало змогу створити генетичні показники — своєрідні «оцінки» успадкованої схильності до різних смаків.
Як голод впливає на потяг до солодкого
Далі ці показники порівняли з реальними харчовими звичками та здоров’ям, ураховуючи вік, стать, походження та загальну калорійність раціону. Виявилося, що люди з сильнішою генетичною схильністю до солодкого справді їли більше солодкої їжі — у середньому приблизно на 7 грамів на день.
На перший погляд 7 грамів можуть видатися дрібницею. Але навіть невелике щоденне перевищення цукру з роками накопичується. Крім того, вищі генетичні показники схильності до солодкого та жирного асоціювалися з вищою масою тіла та помірно підвищеним ризиком діабету 2 типу 2.
Значну частину цього зв’язку пояснювало більше споживання так званих гіперсмачних продуктів — ультрапереробленої їжі, у якій поєднання цукру, жиру та солі робить її особливо складною для контролю. Дослідники підкреслюють: самі гени не викликають ожиріння чи діабет. Вони впливають на смакові вподобання, які вже формують звички — а ті позначаються на здоров’ї в довгостроковій перспективі.
Ці висновки узгоджуються з попередніми роботами, які пов’язували варіанти генів із кількістю спожитого цукру 3.
Що означає «генетичний ласунець» на практиці
Одне з головних послань дослідження — у схильності до десертів може бути біологічне підґрунтя. Це не означає, що здорове харчування недосяжне для таких людей. Радше воно підказує, що комусь можуть знадобитися інші стратегії, ніж тим, хто байдужий до солодкого.
Якщо ви знаєте, що схильні до потягу до солодкого, один із найпрактичніших підходів — працювати зі своєю біологією, а не проти неї. Ось кілька ідей, які можуть зменшити потяг до гіперсмачних продуктів:
- Урізноманітнити кожен прийом їжі білком і клітковиною — вони надовго зберігають ситість.
- Віддавати перевагу продуктам із мінімальною обробкою.
- Уникати тривалих перерв між їжею, щоб не доводити себе до стану сильного голоду.
Відмовлятися від солодкого повністю теж не обов’язково. Можна поєднувати десерт зі збалансованою їжею, а не їсти його натще, обирати природні джерела солодкості, як-от фрукти, та додавати корицю чи ваніль для солодшого смаку без зайвого цукру.
Чому це важливо для всіх
Харчові рекомендації часто виходять із припущення, що всі люди однаково реагують на їжу. Це дослідження нагадує: стартові умови можуть відрізнятися. Гени можуть підштовхувати до певних продуктів, але вони не визначають увесь сценарій.
Розуміння власних схильностей здатне зробити здорове харчування менш схожим на боротьбу з собою і більш схожим на співпрацю з власним тілом. Оскільки роботу ще не опубліковано в рецензованому журналі, висновки попередні, але вони додають важливий штрих до розуміння того, чому ми обираємо ті чи інші продукти.
- https://www.mindbodygreen.com/articles/surprising-reason-some-people-crave-sugar-more-than-others ↩
- https://www.wdbj7.com/2026/07/28/hometown-health-do-you-have-genetic-sweet-tooth/ ↩
- https://balanceyourhealth.net/sweet-tooth-wired-from-birth/ ↩
