Хронічний тазовий біль вражає до 26,6% жінок у світі, проте традиційне лікування зосереджується на тому, що лікар може побачити: ураження, запалення або структурні проблеми. Однак нове міжнародне дослідження показує, що розуміння болю може залежати не стільки від діагнозу, скільки від того, як тіло та мозок обробляють больові сигнали 1.
Дослідники проекту Translational Research in Pelvic Pain (TRiPP) залучили 108 жінок із хронічним тазовим болем (віком 18–50 років) та 50 жінок без болю. Учасниці з болем мали чотири різні діагнози: біль, пов’язаний з ендометріозом, синдром болісного сечового міхура, обидва стани одночасно або тазовий біль без чіткої причини. Усі заповнили опитувальники щодо втоми, сну, тривоги, депресії та того, як вони думають про свій біль. Також проведено фізичні тести: рівень кортизолу, варіабельність серцевого ритму та реакцію організму на біль.
Результати виявили, що самооцінки учасниць (втома, якість сну, тривога, депресія та катастрофізація болю) були значно гіршими у жінок із хронічним болем порівняно зі здоровими. Натомість фізичні тести не показали суттєвих відмінностей між групами. Дослідники виокремили три кластери серед жінок із болем, які формувалися саме на основі суб’єктивних звітів, а не об’єктивних вимірів.
Три кластери болю
Перший кластер — «біль усього тіла». У цих жінок біль поширювався далеко за межі таза, заважаючи майже всім сферам життя. Вони мали найвищі показники втоми, тривоги, депресії та відчуття пригніченості болем. Дослідники припускають, що центральна нервова система могла стати гіперчутливою, підсилюючи больові сигнали навіть без очевидного фізичного ушкодження.
Другий кластер — «стресова система». Найменша та найменш вивчена група. Ці жінки демонстрували незвичні патерни реакції організму на стрес, зокрема атипову варіабельність серцевого ритму та підвищений кортизол. Дослідники зазначають, що система регуляції стресу може відігравати окрему роль у деяких випадках хронічного тазового болю.
Прогестерон і мозок: чому перед місячними важко тримати емоції
Третій кластер — «локалізований біль». Біль був більш зосереджений у тазі, рівень тривоги, депресії та втоми — нижчий порівняно з іншими групами. Якість життя, хоча й порушена, була значно кращою. Імовірно, біль у цій групі спричинений конкретним фізичним джерелом, а не системною сенситизацією.
Важливо, що всі чотири діагностичні групи (ендометріоз, синдром болісного сечового міхура, обидва стани та непояснений біль) були представлені в усіх трьох кластерах. Жінка з ендометріозом могла потрапити як до групи високого впливу, так і до групи локалізованого болю. Отже, діагноз сам по собі не передбачає, як жінка переживатиме біль.
Як працювати з болем, а не лише з діагнозом
Ці результати вказують на необхідність персоналізованого підходу до хронічного тазового болю. По-перше, варто відстежувати не лише інтенсивність болю, а й втому, якість сну, тривогу та поширеність болю. Щоденник симптомів може допомогти помітити патерни та скоригувати лікування.
По-друге, важливо працювати з тим, як мозок обробляє біль. Катастрофізація болю — схильність переживати найгірше — була значно вищою в групі високого впливу. Когнітивно-поведінкова терапія та інші підходи «тіло-розум» можуть допомогти розірвати ці патерни.
Ментальне здоров'я та метаболізм: як вони пов'язані
По-третє, не варто покладатися лише на діагноз. Якщо лікування, спрямоване на конкретний стан (наприклад, хірургія при ендометріозі), не приносить полегшення, варто розглянути ширші стратегії управління болем. Автори дослідження зазначають, що хірургічні втручання при хронічному тазовому болю «часто не покращують біль».
Нарешті, варто підтримувати організм у цілому. Кластер із вищим впливом болю показав ознаки центральної сенситизації, коли нервова система стає надмірно реактивною. Підходи, що заспокоюють нервову систему — зниження стресу, оптимізація сну, легка рухова активність — можуть бути не менш важливими, ніж медичне лікування, зосереджене на тазі.
Жінки з хронічним болем часто стикаються з упередженням у системі охорони здоров’я. Дослідження показують, що жіночий біль частіше недооцінюють, а жінкам рідше призначають знеболювальні та частіше рекомендують психотерапію 2. Водночас жінки мають вищу поширеність багатьох хронічних больових станів, включно з мігренню, синдромом подразненого кишечника та фіброміалгією 3.
Міжнародна асоціація з вивчення болю (IASP) наголошує, що жінки частіше за чоловіків відчувають майже всі форми хронічного болю, а анатомія та фізіологія жінок пов’язані з унікальними больовими станами, такими як дисменорея та вульводинія 4. Освіта та індивідуальний підхід є ключовими для зменшення тягаря болю.
Це дослідження кидає виклик традиційному уявленню, що лікування хронічного тазового болю має базуватися переважно на діагнозі. Такі фактори, як втома, сон, тривога та спосіб мислення про біль, можуть краще передбачати самопочуття та спрямовувати допомогу. Для жінок із хронічним тазовим болем це означає шлях до більш персоналізованого, цілісного підходу, який враховує не лише те, де болить, а й те, як тіло та мозок обробляють цей біль.
- https://www.mindbodygreen.com/articles/doctors-miss-this-key-aspect-of-womens-chronic-pelvic-pain-more-than-expected ↩
- https://thehill.com/policy/healthcare/4890390-pain-treatment-disparities-women ↩
- https://www.health.harvard.edu/blog/women-and-pain-disparities-in-experience-and-treatment-2017100912562 ↩
- https://www.iasp-pain.org/resources/fact-sheets/pain-in-women ↩
