Чому пошук «чому» віддаляє
Кожен з батьків час від часу хоче зрозуміти, чому дитина поводиться саме так. Це бажання здається природним продовженням турботи. Але психотерапевтка Лія Авелліно застерігає: коли прагнення «розібратися» стає постійним, воно може призвести до несподіваного наслідку — втрати справжнього контакту з дитиною 1.
У матеріалі для mindbodygreen Авелліно ділиться спостереженнями зі своєї практики. Вона звертає увагу на дві проблеми, з якими часто стикаються люди. Перша — схильність переносити власний спосіб мислення на інших: батькам здається дивним, що дитина обирає не той шлях, який обрали б вони. Друга — переконання, що якщо до когось «дістатися», то можна виправити і ситуацію, і саму людину.
Коли така логіка стає підґрунтям стосунків, допитливість перетворюється на нескінченний пошук «чому». Наприклад, тривожний момент одразу викликає питання, чи це розлад, а неуважність — чи не ознака СДУГ. Авелліно пояснює, що так батьки починають ставитися до дитини з позиції пильного контролю, а не співчутливої цікавості.
Ще один ризик — формування фіксованої думки. Щойно батьки вирішують, що знають, хто така їхня дитина, вони починають бачити все через цю думку. Реальна дитина зникає за уявленням про неї. Діти, своєю чергою, добре відчувають різницю між запитаннями «щоб зрозуміти» і «щоб вирішити». Авелліно зауважує: дітям набагато легше, ніж дорослим, почуватися комфортно в стані незнання. Можливо, тому вони здатні ставити запитання нескінченно, не потребуючи негайної відповіді.
Як відрізнити щиру цікавість від потреби контролювати
Авелліно пропонує батькам три запитання, які допоможуть побачити, що насправді стоїть за бажанням усе зрозуміти. Якщо відповідати на них чесно, з’являється більше простору для радості від дитини, а не лише для аналізу.
1. Чи можна дозволити собі бути «достатньо доброю» мамою чи «достатньо добрим» татом?
У 1953 році психоаналітик Дональд Віннікотт сформулював поняття «достатньо доброї» матері. Він наголошував: батькам не обов’язково завжди розуміти, що робити, і не потрібно бути бездоганними. Досить бути стабільною присутністю в емоційному світі дитини. Це дозволяє дитині показувати у стосунках усі свої сторони, навіть незручні. Втручання починається не з пояснення, чому дитина плаче або злиться, а з присутності поруч. Саме вона вчить дитину силі «бути з», а не постійно контролювати, змінювати або вдосконалюватися.
2. Це дитина кличе вас зрозуміти — чи вам просто некомфортно, що ви не розумієте?
Одне з найважчих переживань для батьків — безсилля. Коли дитина страждає чи поводиться так, що викликає в дорослого складні емоції, а вплинути на це неможливо, з’являється сильне бажання хоча б усе зрозуміти. Авелліно розповідає, що в певні періоди спроба зрозуміти ситуацію була для неї способом уникнути власного болю. Занурення в думки відволікає від того, що болить у серці чи тілі. Тому корисне запитання: як лишатися в контакті з дитиною, залишаючись близько до власного дискомфорту, навіть якщо ясності немає? Іноді дорослі намагаються вирішити дитячий дискомфорт лише для того, щоб не відчувати свій. Проте найкраща підтримка починається зі здатності витримати власні почуття.
3. Ви слухаєте, щоб розв’язати проблему, чи щоб справді почути?
Авелліно радить звертати увагу на енергію, з якою ставляться запитання. Тон запитання, коли людина справді хоче пізнати іншого, відрізняється від тону, коли вона шукає рішення. Пошук рішення часто означає, що батько вже вважає, ніби знає, що краще, перш ніж дитина встигла розповісти про себе. Це позбавляє дитину відчуття, що нею справді цікавляться.
Як природа й виховання формують нашу особистість
На думку Авелліно, коли здається, що дитину вже знаєш найкраще, її перестають по-справжньому слухати, бо впевнені, що знають, що вона скаже. Справжнє слухання потребує більшого, ніж сприймання слів. Це вміння бути з тим, як дитина виражає себе, — зі звуком голосу, рухами тіла, поглядом очей. Діти постійно ростуть і змінюються, тому не варто думати, що батьки знають про них усе просто тому, що виховують їх. Іноді цінно помінятися ролями й дозволити дитині стати вчителем дорослого.
Бути поруч, а не «розбиратися»
Головна думка Авелліно полягає в тому, що цікавість може бути формою любові, а може приховувати бажання вирішити проблему або контролювати результат. Тому важливо досліджувати, як і чому саме батьки намагаються зрозуміти дитину. У якісь моменти варто свідомо відкласти мету «дістатися до суті» і просто побути поряд. Саме це може відкрити нові можливості у стосунках з дитиною.
- https://www.mindbodygreen.com/articles/therapist-and-mom-on-dangers-of-constantly-questioning-your-kids ↩
