Деякі люди мають один із найсильніших генетичних факторів ризику хвороби Альцгеймера, але ніколи не хворіють, зберігаючи ясний розум і після 80 років. Учені давно намагалися зрозуміти, що саме захищає цих людей, попри підвищену генетичну вразливість.
Дослідники з Колумбійського університету виявили біологічний механізм, який може пояснити цю стійкість. Їхні висновки вказують на рідкісну генетичну мутацію, що захищає судини мозку від пошкоджень, і відкривають потенційний шлях до нових методів лікування Альцгеймера 1.
Як ген ризику послаблює гематоенцефалічний бар’єр
Гематоенцефалічний бар’єр — це захисна межа між кровотоком і мозком, утворена щільно з’єднаними клітинами навколо судин мозку. Вона регулює, які речовини можуть потрапляти в мозок і допомагає виводити потенційно шкідливі відходи. Коли цей бар’єр пошкоджується або стає надто проникним, речовини, які зазвичай залишаються ззовні, можуть проникати в мозок, сприяючи запаленню та іншим процесам, пов’язаним із неврологічними захворюваннями.
Попереднє дослідження тієї ж команди показало, що деякі носії APOE ε4 — варіанта гена, який значно підвищує ризик Альцгеймера, — також мають рідкісну захисну мутацію в гені фібронектину (FN1). Фібронектин — це білок, що підтримує структуру тканин, але в носіїв APOE ε4 його надлишок накопичується навколо судин мозку, потенційно порушуючи роботу гематоенцефалічного бар’єра. Рідкісна мутація FN1, схоже, обмежує це накопичення та пов’язані з ним пошкодження.
Нове дослідження, опубліковане в журналі Nature Aging, пояснює, як саме надлишок фібронектину пошкоджує захисний бар’єр мозку і пропонує способи втручання в цей процес.
«Це нове дослідження веде нас від генетичної підказки до механізму хвороби, — каже Каган Кізіл, відповідальний автор дослідження та професор неврологічних наук у Колумбійському університеті. — Ми знали, що зміни у фібронектині можуть захищати від Альцгеймера, але не розуміли, чому надлишок фібронектину шкідливий. Це дослідження дає нам детальний механізм — а з ним і ідеї, як відтворити цей природний захист».
Експерименти довели: надлишок фібронектину безпосередньо пошкоджує бар’єр
Щоб дослідити роль фібронектину, команда використала кілька підходів: аналіз тканин мозку людини та спинномозкової рідини, генетичні та епігенетичні дослідження, секвенування окремих клітин, просторову візуалізацію, а також експерименти на моделях стовбурових клітин людини, тривимірних культурах судин, рибках даніо та мишах.
Результати послідовно вказували на один механізм: APOE ε4 сприяє виробленню та накопиченню фібронектину навколо судин мозку. У мишей із людським APOE ε4 рівень фібронектину в мозку був майже вдвічі вищим, ніж у мишей з іншим варіантом гена, APOE ε3. Більше накопичення супроводжувалося ознаками того, що гематоенцефалічний бар’єр став проникним.
Особливо важливим став експеримент, у якому дослідники збільшили кількість людського фібронектину саме в астроцитах — спеціалізованих клітинах, що підтримують гематоенцефалічний бар’єр. Підвищення фібронектину в цих клітинах безпосередньо порушило бар’єр, зробивши його більш проникним. Навпаки, зниження фібронектину покращило функцію бар’єра.
«Експерименти на тваринах дозволили нам вийти за межі простої асоціації, — каже співавтор дослідження Прабхеш Бхаттараї. — Коли ми підвищували фібронектин в астроглії, бар’єр ставав проникним. Коли знижували — функція бар’єра покращувалася».
Далі команда з’ясувала молекулярні події, що спричиняють пошкодження. Надлишок фібронектину порушує комунікацію між клітинами, активуючи аномальні сигнали через інтегрини (білки, які допомагають клітинам відчувати середовище) та фермент фокальну кіназу адгезії. Ці аномальні сигнали порушують мережу факторів росту VEGF, HBEGF та IGF1, які допомагають астроцитам і клітинам судин координувати свою діяльність для підтримки здорового бар’єра.
Докази з мозку людини
Дослідники також знайшли ознаки подібних біологічних порушень у зразках людини. Аналіз тканин мозку та спинномозкової рідини показав, що підвищений рівень фібронектину пов’язаний із запаленням в астроцитах. Генетичний аналіз також пов’язав FN1 із захворюваннями судин та змінами VEGFA — фактора росту, важливого для підтримки здорових судин мозку.
«Збіг цих незалежних наборів даних людини зміцнює аргумент, що фібронектин є частиною судинного патологічного процесу, пов’язаного з APOE ε4», — каже Бадрі Вардараджан, доцент неврології, який брав участь у відкритті мутації FN1.
Як рідкісний генетичний захист може надихнути на лікування
APOE ε4 — найсильніший поширений генетичний фактор ризику хвороби Альцгеймера. Приблизно одна з п’яти осіб має хоча б одну копію цього варіанта. Хоча наявність APOE ε4 не гарантує розвитку хвороби, вона підвищує ймовірність. Розуміння того, чому деякі носії залишаються захищеними, може відкрити нові можливості для профілактики та лікування.
Отримані дані вказують на кілька можливих підходів: запобігання накопиченню шкідливого фібронектину навколо судин мозку, блокування аномальних клітинних сигналів, які він викликає, або відновлення сигналізації факторів росту, що дозволяє астроцитам і клітинам судин підтримувати бар’єр. Дослідники вже вивчають ці можливості в лабораторних експериментах.
Однак перетворення відкриття на лікування потребує обережності. Фібронектин виконує важливі функції в усьому тілі, зокрема підтримує структуру тканин і допомагає загоєнню пошкоджень. Будь-яка майбутня терапія має впливати саме на його шкідливе накопичення або ефекти, не порушуючи корисних функцій.
«Показавши, як фібронектин сприяє ранньому судинному пошкодженню, це дослідження дає нам нові терапевтичні мішені та потенційні способи вимірювати, чи працює лікування, — каже Річард Майо, завідувач кафедри неврології та співавтор проєкту. — Клінічно це пов’язує головний генетичний фактор ризику Альцгеймера з раннім патологічним процесом, який, можливо, можна модифікувати».
Хоча ці потенційні методи лікування залишаються експериментальними, відкриття пропонує багатообіцяючий напрям у дослідженнях Альцгеймера. Замість того щоб зосереджуватися лише на пошкодженнях, які виникають у міру прогресування хвороби, учені можуть спробувати відтворити природний генетичний захист, який допомагає вберегти вразливий мозок до того, як настане значна шкода.
- https://www.sciencedaily.com/releases/2026/10/261018205044.htm ↩



